Участь у Регіональному конкурсі « Молодь проти корупції »

Компанієць Ірина Євгенівна,

учениця 9 класу

комунального закладу «Середня загальноосвітня школа № 2

м. Покров  Дніпропетровської області »

 « Корупції в Україні – Ні!»

         Як розпочати роботу над питанням, яке вже викликає в тебе образу? Сьогодні  в школі запропонували  висловити своє ставлення до корупції в моїй країні. Більшої ганьби  чи можна було б придумати взагалі? В Україні корупція!...А що взагалі її, мою країну, чекає в майбутньому? А чи це страшне явище сьогодні зародилося, чи , можливо, вже існувало й раніше?

          За інформацією Вікіпедії визначаю, що  корупція (від  corrumpere — псувати) — протиправна діяльність, яка полягає у використанні  службовими особами  їхніх прав і посадових можливостей для особистого збагачення; підкупність і продажність. Останнє слово просто ріже серце. Продажні люди - продажна країна.  А де ті цінності, яким навчають у школі, - берегти і примножувати багатство держави. Куди діваються потім, коли вже свідомий громадянин іде в самостійне життя? Чи переступивши поріг зі школи загальнолюдські цінності змінюються? І всі потрапляють в інший світ?

           Хочеться кричати: «Боже, порятуй Україну!»  Ми – нащадки козацького роду. Історія засвідчує факти про те, як боронили наші пращури народне надбання, з якою повагою ставилися до людей праці та любов’ю до рідної землі. А сьогодні  кричать: «Потрібні закони про дозвіл на продаж землі!»  Та ще й кому? Іноземцям. Щодня із ЗМІ лунають повідомлення про корупційну діяльність багатьох службовців… І я живу саме в цій країні, яку мої батьки та вчителі навчили любити…

            Пригадую слова своєї бабусі: «Риба псується з голови». Голова в нашій країні Президент та Верховна Рада.  А які цінності вони обирають для розвитку своєї країни? Як вони  демонструють людям на власному прикладі, що є ціннісним? Останній постріл в свою громаду – це декларації про прибутки можновладців нашої країни. Ось і є відповідь на запитання. Гроші, гроші і ще раз гроші. Ось та «цінність», яка  визначає статус «людяності» та «патріотизму».

           Життя – це театр, в якому я найчастіше переглядаю Булгаківські сторінки з твору «Майстер і Маргарита». Людьми керують гроші.  І чим більше їх, тим  більше лиха вони завдають. А, можливо, вони і є тим індикатором совісті, про який я сьогодні говорю?  Якщо ти за папірці готовий продатися, то совість  твоя спить.  Але класичний вислів - «за все треба сплачувати» - дійсно, є актуальним, бо рано чи пізно треба буде тримати відповідь за свої діяння, а, можливо, і дітям, і онукам відпрацьовувати за батьків.

           Але навіть у такій складній ситуації я вірю -  є вихід! Приклад європейських держав, де процвітають країни. Навіть на африканському континенті є  багаті держави, де люди живуть заможно, але не втратили загальнолюдські цінності: культуру спілкування, взаємоповагу,  вдячність  правлячим силам за статки та за можливість навчатися, працювати, де державні діячі  дбають про кожного громадянина, а не тільки про власні накопичування, де програми налаштовані на розквіт  країни, а не розповсюдження корупції.

          А створення антикорупційних структур не принесе користі державі, бо це лише нові робочі місця, але не основа  для розвитку країни, чи виходу із складної ситуації.           

          Тому я говорю: «Ні - корупції!». Але, як Великий Кобзар, говорив: «Молюсь. І вірю!»  Так і я  молюсь і вірю, що настане час - «запануємо ми браття, у своїй сторонці».